Синдром професійного вигорання: особливості, стадії, профілактика

Негативні наслідки синдрому професійного вигорання позначаються на соціальних взаєминах людини з оточуючими. Розвиваються проблеми з психічним і фізичним здоров’ям. Стан постійного емоційного стресу стає провокуючим фактором для депресивного розладу. Виснаження особистісних і емоційно-енергетичних ресурсів сприяють накопиченню негативних якостей. Все це тягне за собою не тільки втрату інтересу до роботи, а й до життя взагалі.

Синдром професійного вигорання

Визначення синдрому професійного вигорання має на увазі розумовий, емоційний і фізичне виснаження в соціальній сфері та професійної діяльності. Підступність патологічного процесу полягає в тому, що сам хворий рідко звертає увагу на патологічні симптоми. Для оточуючих ознаки захворювання стають очевидними, коли хвороба вже знаходиться в занедбаному стані.

Феномен професійного вигорання як психічний розлад вивчається в психології з 70-х років минулого століття. Емоційне виснаження призводить до психічної деградації особистості. Відбувається не просто швидка стомлюваність і втрата інтересів, моральну напругу гальмує розвиток індивіда і викликає проблеми зі здоров’ям. Відзначено, що синдром вражає тих, хто зайнятий у професійній діяльності, постійно пов’язаної з людським фактором.

Поширеність синдрому фіксується у фахівців, вік яких становить 45 і більше років. Це пов’язано з боязню втратити звичне місце роботи і тим, що знайти нове в такому віці практично неможливо. Професійна допомога покладена на штатних психологів, які повинні не тільки під час звернути увагу на проблему, а й використовувати методи щодо її профілактики.

прояви синдрому

Синдром емоційного вигоряння виражається значним приглушенням емоцій. Відзначається втрата гостроти почуттів. На першому етапі спостерігається відчуття нудьги і спустошеності, але зовні людина цього не показує. На роботі починає показувати зневагу дорученнями, невтішно відзивається про колег або керівника. З плином часу починає відчувати неприязнь до інших співробітників. Все частіше починає вихлюпувати дратівливість, поступово переростає в озлобленість.

При хронічному перебігу патології при видимої респектабельності людина стає байдужим до будь-яких змін. Професійна мотивація знижується, падає самооцінка. На важкій стадії розвитку виявляється дискомфорт при спілкуванні з людьми. Нерідко діагностуються проблеми зі здоров’ям, порушується сон. Хворий може призвичаїтися до алкоголю, паління або психотропних речовин.

Психофізичні симптоми професійного вигорання в психології визначаються наступною картиною:

  • розвиваються ознаки хронічної втоми;
  • спостерігається емоційне і фізичне виснаження, коли пацієнт постійно напружений і навіть після відпустки, повернення до колишніх обов’язків викликає неприйняття;
  • розвивається особистісна відстороненість, відсутні почуття цікавості або страху, в ситуаціях, коли вони повинні виявлятися;
  • знижується енергія і активність, погіршується біохімічних склад крові і гормональних показників;
  • порушується робота шлунково-кишкового тракту, з’являються безпричинні головні болі і слабкість;
  • відзначається зниження слуху, зору, дотику, нюху;
  • в більшості випадків діагностується значна втрата ваги, або навпаки, маса тіла збільшується.

Ознаки соціально-психічного напрямки при синдромі характеризуються:

  • пасивністю, почуттям пригніченості і байдужістю;
  • періодичними нервовими зривами на роботі і вдома;
  • станом переживання негативних емоцій, таких як дратівливість, гнів, скутість, розчарування;
  • негативними установками на професійні перспективи, діагностуються у педагогів і соціальних працівників;
  • підвищеною тривожністю і відчуттям страху;
  • усвідомленням неправильного вибору професії, яке часто відзначається у медичних працівників і лікарів, в разі смерті пацієнта;
  • станом гіпервідповідальності і відчуттям непотрібності для своїх рідних і близьких.

Поведінкові симптоми професійного вигорання виявляються в наступному:

  • стає все важче виконувати звичні обов’язки;
  • відзначається порушення режиму робочого дня (запізнення на роботу, несвоєчасний догляд);
  • знижується ентузіазм і абсолютно відсутні ініціативні позиви;
  • робота виконується недостатньо якісно, ??формально;
  • керівник відмовляється приймати рішення, нічим це не обґрунтовуючи;
  • соціальні зв’язки обмежуються роботою, відносини з близькими мають убогий характер;
  • спостерігається зловживання алкоголем, куріння, наркотичними речовинами.

Професійне вигорання нерідко виникає практично у всіх членів колективу. У таких ситуаціях у більшості працівників розвиваються схожі симптоми синдрому емоційного вигорання. Спостерігаються схожі фізичні і психологічно-соціальні симптоми. Якість роботи всього колективу знижується в рази. Відзначається загальна негативна атмосфера в колективі, песимістичні настрої і слабка активність. Низька продуктивність праці може спровокувати банкрутство підприємства.

Стадії і фази синдрому

У психологічній літературі в проблемі вивчення і профілактики синдрому виявляють три стадії:

  1. 1. Перша стадія характеризується збоями в поведінці або виконання звичних до захворювання функцій. Легка забудькуватість, неправильна організація трудових інструкцій, неякісне дотримання професійних обов’язків. Подібний період може тривати протягом 3-5 років.
  2. 2. При другій стадії відзначається значне зниження працездатності. Пацієнт спілкується з іншими людьми тільки по особливої ??необхідності. Стійкі соматичні симптоми провокують низьку опірність захворюванням, в тому числі вірусних інфекцій. Ситуація може тривати від 5 до 15 років. Таке часто спостерігається в роботі психолога, співробітників ОВС, професіоналів держапарату.
  3. 3. Третя і найважча стадія характеризується синдромом повного особистісного вигорання. Відсутні інтереси не тільки в професійній діяльності, а й у житті взагалі. Немає бажання спілкуватися з людьми, людина шукає усамітнення і тиші. Всебічне виснаження порушує загальний уклад життя. Починати трудову діяльність вранці все складніше і складніше. Нудьга, образливість, дратівливість нерідко доводять людини до стану стресу. На тлі професійного вигорання часто діагностуються затяжні депресії. Ігнорування симптомів і відмова від профілактичних заходів на будь-якій стадії може спровокувати нервовий зрив.

У психології для ефективного усунення професійного вигорання і подальшої психологічної реабілітації виявляються фази синдрому. Фаза напруги (тривожності) є спусковим механізмом для розвитку патології. Саме в цей період людина починає переживати психотравмуючі ситуації, які провокують стан невирішеність і відчуття власної неповноцінності і уразливості на роботі.

Чим сильніше обставини, тим виразніше почуття незадоволеності. Так з’являється стан інтелектуально-емоційного тупика. Послаблюється нервова система, енергетичний баланс порушується і настає фаза виснаження. Провідними якостями характеру стають різкість, грубість, капризи. Людина відмовляється розуміти, співпереживати, співчувати, підтримувати навіть рідних людей. Емоційні навантаження провокують збої в роботі серця і судин, загострюються хронічно захворювання.

Профілактика і лікування

Залежно від конкретної ситуації, стадії і фази синдрому фахівці вибирають методи коригування емоційного і професійного фону пацієнта. Головні причини захворювання усуваються вже на перших етапах психологічної реабілітації. Відновлюються відносини з колегами і сім’єю. При необхідності терапія включає синтетичні препарати лікарського призначення, фізіопроцедури, групові та індивідуальні тренінги.

Психологічна допомога містить у собі прийоми, що допомагають людині самостійно розібратися, як подолати психічний розлад. Важливо розібратися в собі, осмислити життєві цілі і зрозуміти, що робити далі. Рекомендується подивитися на ситуацію з боку, з глобальної точки зору.

У виняткових випадках психологи радять пацієнтам змінити місце роботи. Прийнятні варіанти в суміжній області, де знадобляться вже наявні знання і досвід, дозволять позбутися синдрому і почати повноцінне життя. Важливо правильно розподілити режим праці відпочинку протягом усього дня. Одна з причин розвитку синдрому професійного вигорання криється саме в хронічної втоми.

Для вирішення проблеми універсального способу не існує. Фахівці акцентують увагу на тому, що знадобиться час для відновлення емоційного фону хворого. Саморозвиток і самовдосконалення визнані найефективнішими способами в профілактиці вигоряння на роботі. Подолати ситуацію допоможе висококваліфікований психотерапевт за програмою індивідуальних занять. У той же час самої людини важливо осмислити свою мотивацію і здобути навички для подальшої продуктивної професійному житті.