Cиндром Клайнфельтера: ознаки і лікування, поведінку і тривалість життя генетичного захворювання

Синдром Клайнфельтера – це вроджене ендокринне генетичне захворювання, властиве тільки чоловічої статі. Виникає воно внаслідок генної мутації хромосом, при якій в чоловічому каріотипі (хромосомному наборі) з’являється одна або кілька зайвих жіночих Х-хромосом. Може передаватися у спадок. Популяційна частота – 1: 600 новонароджених хлопчиків.

Свою назву синдром отримав на честь американського лікаря Гаррі Клайнфельтера, який в 1942 році докладно виявив, описав і представив всю клінічну картину цього захворювання.

Клінічні прояви

Синдром Клайнфельтера виявити нескладно – складно його запідозрити. Спочатку новонароджені хлопчики зовні нічим особливо не відрізняються від своїх здорових однолітків, хіба що трохи пізніше починають тримати голівку, сидіти і стояти, однак далі до провісників захворювання додається кілька ослаблена моторика немовлят. Ці дітки пізніше починають говорити, їх мускулатура ослаблена.

Найбільш яскраві клінічні прояви синдрому Клайнфельтера спостерігаються у підлітків в період активного статевого дозрівання (пубертатний вік). Тут вже цілий «букет» соматичних відхилень складно заховати або приховати. Оскільки основні прояви обумовлені нестачею основного чоловічого гормону тестостерону, функції діяльності статевих залоз порушуються. Зазвичай насінні канальці атрофовані, сперматозоїди не виробляються – це і є причини стерильності.

Можна виділити ряд характерних клінічних проявів захворювання:

  • недорозвинення як первинних статевих ознак (дуже маленький член і яєчка), так і вторинних; або ж вторинні статеві ознаки не відповідають гендерному типу індивіда (оволосіння лобка за жіночим типом; убоге кількість волосся на пахвах, в той час як на обличчі вони практично відсутні; набухання молочних залоз – необоротна гінекомастія, на відміну від вікової);
  • характерну будову тіла – синдром: спостерігається спотворення пропорцій тіла: при високому зростанні зазвичай непропорційно довгі кінцівки, вузька грудна клітка при широких тазових кістках; астенічний статура або, навпаки, ожиріння; слаборозвинена мускулатура;
  • еректильна дисфункція, знижене лібідо (статевий потяг) і імпотенція у дорослих; також при синдромі Клайнфельтера страждає репродуктивна функція: такі пацієнти зазвичай стерильні (безплідні);
  • остеопороз (йде активне вимивання кальцію – кісткова тканина стає розрідженій зважаючи на зниження рівня статевих гормонів);
  • підвищена пітливість стоп і долонь;
  • невиразна мова, уповільнене слухове сприйняття, міопія, яка виступає щелепу;
  • знижений інтелект аж до дебільності, асоціальна поведінка.

У шкільному віці в зв’язку з прогресуванням синдрому Клайнфельтера відбувається відставання таку дитину від однолітків переважно з усних предметів, оскільки є обмеження вербальних і пізнавальних здібностей. На цьому тлі відбувається відчуження, інтеграція в соціум хворого хлопчика зустрічає серйозні перешкоди.

Багато ведуть себе тихо, скромно, вони доброзичливі, високо чутливі. Однак спостерігаються спонтанні напади дратівливості і спалаху гніву.

На тлі андрогенного дефіциту у хворих синдромом Клайнфельтера розвивається цукровий діабет другого типу, порушується толерантність до глюкози, і, як наслідок, починається ожиріння. Частота аутоімунних захворювань досягає критичного рівня. Нерідкі хвороби щитовидної залози, червоний вовчак, ревматоїдний артрит і цілий ряд системних порушень.

Хворі синдромом Клайнфельтера відрізняються порівняно високим ростом. Він коливається в межах 179,5, плюс-мінус 6,5 см, причому хлопчики різко витягуються і випереджають своїх однолітків вже до 5-8 років.

Є підстави вважати, що приблизно у половини пацієнтів захворювання так і залишається виявленими протягом усього життя, – вони звертаються до всіляких лікарів з приводу лікування різних недуг, в той час як основний «корінь зла» процвітає в прихованій формі, будучи не діагностованим і провокуючи все нові і нові фізіологічні прояви.

Синдром Клайнфельтера не проявляється ні підвищеним ризиком викидня, ні летальним фактором.

Основні причини

Головним фактором розвитку синдрому Клайнфельтера є генетична мутація, в результаті якої з’являються зайві жіночі статеві Х-хромосоми в 23 парі.

У генетичному наборі здорової людини в нормі присутній 46 хромосом (або 23 пари). Хромосоми складаються з генів. Гени – функціональні одиниці спадковості і мінливості. З 23 пар 22 називаються соматичними, а 23 – статевий, саме вона складається з хромосом Х і Y і визначає статева ознака індивіда. Від їх поєднання залежить, народиться хлопчик чи дівчинка:

ДІВЧИНКА: 22 соматичні пари + 23 пара хромосом має набір ХХ

ХЛОПЧИК: 22 соматичні пари + 23 пара виглядає інакше – ХY

Будь-яке порушення даного каріотипу призводить до виникнення вродженого генетичного захворювання. Наприклад, при синдромі Дауна спостерігається трисомія по 21 парі (зайва хромосома впроваджується в 21 пару), а при синдромі Патау – трисомія по 13 парі (зайва хромосома, відповідно, в 13 парі).

У нашому випадку, при синдромі Клайнфельтера, аномалія виникає через впровадження додаткової Х-хромосоми в стандартну пару хлопчика ХY в 23 парі.

Відомі такі патологічні варіації картини захворювання:

  •  47, ХХY – дисомія – тут одна зайва Х-хромосома – найбільш поширена форма;
  •  48, ХХХY – трисомія – в стандартному наборі ХY вже 2 зайві Х-хромосоми;
  •  49, ХХХХY – тетрасомія – три зайві Х-хромосом (більше 100 випадків):
  •  50, ХХХХХY – 4 зайві Х-хромосоми (поодинокі випадки);
  •  48, ХХYY – мозаїчний варіант – по одній зайвої Х-і Y-хромосомі.

Чим більше надлишкових Х-хромосом в 23 парі, тим вище ймовірність психічних відхилень. Розщеплений піднебінний язичок, вовча паща, вади серця, деформація стоп, вальгусное викривлення колінних суглобів, вузькі очні щілини, плоска перенісся – ось лише невелика клінічна характеристика таких перевантажених комбінацій при захворюванні.

До основних причин прояви синдрому Клайнфельтера відносяться:

  •  занадто молоді або літні батьки;
  •  шлюби, укладені між родичами;
  •  алкоголізм або наркоманія батьків;
  •  вживання сильнодіючих лікарських засобів;
  •  вживання генномодифікованих продуктів;
  •  вірусні захворювання, перенесені в період вагітності;
  •  дію на плід важких металів і високотоксичних речовин (бензопірен, діоксини);
  •  погіршення екології, стреси;
  •  іонізуюче випромінювання.

Як правильно діагностувати

Синдром Клайнфельтера діагностується досить складно і часто пізно, коли пацієнт звертається до лікаря через безплідність або порушення статевої функції. Може відбуватися і ще гірше: хворий з’являється на порозі амбулаторії після 30 років, вже нажив «букет» супутніх хвороб.

Дуже важливо навіть на ранніх етапах розвитку хлопчика звертати увагу на фізіологічні особливості та зовнішні ознаки порушення будови тіла, активне зростання, м’язовий тонус, психічний стан, здатність до сприйняття інформації та інше. Так, завжди відкритий рот, широко посаджені вузькі очі, деформованість вушних раковин, косоокість, плоский і короткий ніс, надмірна вага, затримка розумового розвитку можуть бути прямими покажчиками на наявність синдрому Клайнфельтера.

Тривожним сигналом є і схильність дитини до частих застуд, вірусним респіраторним інфекціям, грипу, запалення легенів. Вони повинні насторожити кожного відповідального батька. Необхідно сигналізувати при найменших симптомах, виходячи на подальші етапи діагностики.

Крім того, варто звертати увагу і на поведінкові реакції дитини. Категорія хворих синдромом Клайнфельтера часто безініціативна, емоційно нестійка (є плаксивість, агресивність), легко піддається навіюванню. Такі діти не здатні до творчої діяльності.

У період статевого дозрівання діагностика синдрому Клайнфельтера полегшується, оскільки «підказки» від захворювання починають надходити, як уже згадувалося, через недорозвинені первинні і вторинні статеві ознаки.

У дорослому віці потрібно пройти наступні методи дослідження, які допоможуть поставити правильний діагноз:

  1. З’ясувати рівень фолікулостимулюючого гормону в сечі (у чоловіків з синдромом Клайнфельтера реєструються високі показники, що характерно зазвичай для жінок).
  2. Перевірити рівень тестостерону (у подібних хворих він завжди дуже низький або нульовий).
  3. Показана денситометрія – перевірка щільності кісткової тканини на наявність остеопорозу.
  4. Виміряти артеріальний тиск.
  5. Звернутися до лікаря-генетика для проведення тесту з дослідження каріотипу (у хворих з синдромом Клайнфельтера завжди виявиться хоча б одна зайва Х-хромосома).
  6. У процесі постановки діагнозу пацієнт відправляється на УЗД серця і сечостатевої сфери, де можливе виявлення атрофії насіннєвихканальців і зменшення обсягу яєчок, характерних для хворих синдромом Клайнфельтера.
  7. Проводиться спермограма (пацієнтам властиво зниження кількості або повна відсутність сперматозоїдів).
  8. Показаний забір крові матері на наявність Альфафетопротеїн. Так називається білок, що виробляється печінкою плоду і потрапляє в кров матері. Його занадто висока або ж занадто низька концентрація сигналізує про можливе пороці розвитку плода. При підозрі дефекту можна вдатися до подальших молекулярно-біологічних методів досліджень.
  9. Також можлива инвазивная пренатальна діагностика з подальшим аналізом каріотипу плода – амніоцентезом. Цей вид раннього визначення розвитку синдрому Клайнфельтера у дитини ще під час вагітності передбачений для батьків з «зони ризику». Забір навколоплідних вод здійснюється на терміні 15-16 тижнів. На цій стадії добре видно мутованих хромосоми. При наявності генетичних патологій хоча б у одного з батьків метод досить виправданий.

методи лікування

Терапія синдрому Клайнфельтера симптоматична, тобто в основному побудована на боротьбі з проявами порушень. Чим раніше буде виявлено захворювання, тим вище ймовірність підвищити якість життя пацієнта, уникнувши супутніх патологій. Виявлення ще в дитячому віці дозволяє «по гарячих слідах» скорегувати мова у логопеда, слабку мускулатуру виправити фізичними навантаженнями і загартовуванням. Звертаючи увагу на соціальну адаптацію хлопчика в дошкільному закладі, підключають до роботи психолога.

У підлітковому віці з метою лікування синдрому Клайнфельтера доцільно застосовувати гормональну замісну терапію. Для цього використовуються гелі та трансдермальні пластирі на основі тестостерону. Ін’єкції аналога чоловічого статевого гормону метилтестостерону, які рекомендується починати з 10-11-річного віку, здатні згладити прояви генетичної аномалії і значно підвищити якість життя в зрілому віці. Крім того, підліткам з синдромом Клайнфельтера бажано пройти курс психотерапії.

Підтримуючи тестостерон на належному рівні, можна уникнути атрофії яєчок, а також підвищити в подальшому лібідо і домогтися нормального розвитку вторинних статевих ознак. Це дозволить і попередити формування гинекомастии, що турбує багатьох при синдромі Клайнфельтера.

Варто врахувати, що подібне лікування довічно. При яскраво вираженої гінекомастії (збільшенні молочних залоз) і випробовується дискомфорт застосовується корекція пластичним хірургом.

Пацієнт все життя повинен спостерігатися у ендокринолога, який допоможе в лікуванні синдрому Клайнфельтера.

Важливо скорегувати і зайву вагу при даному захворюванні, підключивши раціональний режим дня і збалансоване харчування. Активні фізичні навантаження допоможуть зміцнити слабку мускулатуру.

прогноз

Чоловіки з синдромом Клайнфельтера схильні до різних системних захворювань. Це підвищує ризик їх ранньої смертності або сприяє зниженню загальної тривалості життя. Однак своєчасна діагностика і підтримуюча терапія виводять пацієнтів на новий рівень – їх тривалість життя стає близька до середньостатистичного показника.

При ранньому визначенні синдрому Клайнфельтера, ще під час вагітності, рішення, народжувати чи не народжувати, приймає етичну забарвлення. Над цим думають виключно батьки. Завдання лікаря – своєчасно діагностувати захворювання, проінформувати партнерів і попередити про можливі наслідки.

Одним з частих наслідків є стерильність хворих синдромом Клайнфельтера. Відомі лише поодинокі випадки зачаття дитини пацієнтами з патологією музичного типу, коли 23 пара хромосом (ХХYY) містить по одній зайвої Х-і Y-хромосомі.

Після випадку народження хворої дитини рекомендується досліджувати каріотип обох батьків. Якщо він представляє норму, то ймовірність повторних хромосомних аномалій у подальшого новонародженого хлопчика аналогічна статистикою інших здорових пар.

Близько 20% чоловічого безпліддя, в цілому, доводиться на пацієнтів з синдромом Клайнфельтера. В даний час такий метод сучасної медицини, як еко, можливий з забором генетичного матеріалу безпосередньо з яєчка або з використанням донорської сперми. Це є рятівною «чарівною паличкою» в зачатті здорового малюка, яка дає шанс випробувати радість батьківства поруч з світяться від щастя очима дружини.

профілактичні заходи

У всіх випадках, коли спостерігається спадкова схильність до синдрому Клайнфельтера через наявність патологій у кого-то з родичів, неодмінно слід звернутися за консультацією до лікаря-генетика, який підбере необхідні засоби профілактики.

Дотримуватися здорового способу життя, стежити за своїм раціоном харчування, наявністю в ньому необхідних мікро- і макроелементів, вітамінів, уникати стресів, алкоголю, наркотиків, вибирати екологічно безпечну територію для проживання – основні чинники, які допоможуть уникнути виникнення синдрому Клайнфельтера у майбутніх поколінь.

Не завадять в цілях профілактики захворювання і регулярні фізичні навантаження, лазня, сауна, морські купання, помірна інсоляція, народження дитини в період найвищої фертильності, знайомство з амбулаторної картою свого статевого партнера ще до зачаття і щира розмова з ним на предмет виявлення спадкових хвороб. Це є основним, але далеко не повним рядом профілактичних заходів проти синдрому Клайнфельтера. Зазвичай головні корективи вносить саме життя, і хочеться сподіватися, що вони будуть сприятливими.